Колись ти була лише тихою мрією, Що танула в ніч, невагома й німа. Ми з татом ділили одну на двох надію, Шукаючи зірку, де неба нема. Та вмить відступили холодні світанки, Коли ти увійшла у наш дім, мов весна. Маленька, беззахисна, рідна до ґудзика, Ти змінила усе, ти була нам дана. Моя дівчинка, наша Злато, Тебе ми чекали, як світ чекає дня. Ти — наша радість, маленьке щастя, Що виросло в ціле велике життя. Моя Злата, наше сонце, Ти зігріла серця, що не знали спокою. Скільки б років не мчало в безмежність — Ти наш світ, ми навіки з тобою. Пам’ятаю долоньки — мов пелюстки білі, Як міцно тримали за руки мої. Перші кроки несмілі і звуки невмілі, Твій сміх, що дзвенить у садах солов’ї. Ми дивились, як простір твій ріс і мінявся, Як ти відкривала свій власний поріг. І час — цей підступний, невпинний мандрівник — Так швидко веде тебе з наших доріг. Моя дівчинка, наша Злато, Тебе ми чекали, як світ чекає дня. Ти — наша радість, маленьке щастя, Що виросло в ціле велике життя. Моя Злата, наше сонце, Ти зігріла серця, що не знали спокою. Скільки б років не мчало в безмежність — Ти наш світ, ми навіки з тобою. Попереду — гори, вершини і втома, Свої перемоги, далекі шляхи. Та пам’ятай, що ти завжди вдома, Навіть якщо розлетяться птахи. Якщо буде важко — не бійся, не мовчи, Ми поруч, ми тримаємо руку твою. Живи, помиляйся, шукай свої ключі, Ти наша любов, ти у кожному дні. Моя дівчинка, наша Злато, Ти наша радість, маленьке дитя. Ми з татом завжди будемо поруч, Як в перші хвилини твого буття. Моя Злата, наше сонце, Ти назавжди в серці, де б ти не була. Для нас ти доросла, для нас ти — та сама, Маленька любов, що нас врятувала. Наша Злата... Наша радість... Наше маленьке щастя, Що стало таким великим... ❤️