Ти за мною бігав, Ти мене діставав. Казав: «Такої, як ти, Я ніколи не мав». Я вірила, дурна, Що це любов на роки. А ти, Володимир, наробив мені мороки. Ти хотів мене всю, І вдень, і вночі. А тепер мої обійми — не для твоїх плечей. Володимир, та пішов ти! Я до тебе не прийду. Ти хотів мене — не цінував, тепер сам живи в аду. Володимир, та пішов ти! Не дзвони мені вночі. Мої губи, мої руки — більше, блядь, не твої! Ти ревнував мене до всіх, Хотів знати, де я є. А коли я була поруч — не цінував мене. Я чекала, я терпіла, я прощала все підряд. А тепер мені смішно, як ти просиш все назад. Ти казав: «Без тебе я не зможу ні дня». Та щось дуже добре живеш, коли нема мене. Володимир, та пішов ти! Я до тебе не прийду. Ти хотів назад мене? Хуй тобі — не поведусь! Володимир, та пішов ти! Все, закінчилась гра. Ти втратив ту, що любила, а тепер — сама себе знайшла. А я ж тебе любила… Оце була дурна. Трималась за твоє «назавжди», а треба було сказати: «Іди ти нахуй, я без тебе проживу». Володимир, та пішов ти! Цього разу назавжди. Я до тебе не повернусь, хоч кричи, хоч не кричи. Володимир, та пішов ти! Я тепер сама собі. Ти хотів мене втримати — треба було берегти. Я тебе ще пам’ятаю, може, десь іще люблю… Але знаєш, Володимир? Я до тебе не прийду. Ти за мною бігав… Тепер біжи один. Бо я вже не твоя.