Стартуєм, пацани, ви чуєте цей гул? Ротації не буде, ми в епіцентрі куль. Машина ще на ходу, поки в кюветі дим, Ми тут до кінця, як в фільмі про старий грим. М’ясо шипить на вогні, макарони киплять, Славік кричить: «До бою!», хлопці очі мруть вп’ять. Контора все записала, папір терпить олівець, Бля, не стріляй, друже, тут же приходить кінець. А я мрію про сварку, про власний забор, Де не треба ховатися від куль і від шторм. Цигарок нема, будем бамбук курить в ряд, Чекаємо дембель, вертаємось в наш дикий сад. Шифер на криші вже проситься під ремонт, Котел треба купити, вибудувати фронт, Систему опалення в хату, де тиша і сон, Але знов відправляють в піхотний смертельний полон. Людей нема, кажуть, «в піхоту, братан, іди», Ми скоро поїдем туди, де зникають сліди. Вінниця, Біла зірка, підвал і сто грам, Щоб змити всю лють, що лишилась у нас по кутках. А я мрію про сварку, про власний забор, Де не треба ховатися від куль і від шторм. Цигарок нема, будем бамбук курить в ряд, Чекаємо дембель, вертаємось в наш дикий сад. Заскочим на білу, і всьо, вириваємось в світ. Коли вже той дім? Коли вже цей довгий похід? Всьо. Тільки ми і цей тихий, до болю знайомий поріг.Кольчуга і Волинь чуть не відали Богу душу