Вона стоїть на полі, вкрита чорним інеєм Копита в багнюці, погляд пронизаний часом Ця клята істота, прокляття під місяцем Вона не чекає на дотик, не знає прикрас Міша Кобила, порожнє зірниця Ховає у гриві холодні гріхи Міша Кобила, німа таємниця Зітре у попіл твої піки і мохи Сталь іржавіє, коли вона дихає поруч Повітря застигло, нутрощі тягне додому Ти думав приборкати дикий, безжальний норов? Але вона годує жах твоїм дрібним соромом Б'є копитом в землю — тріщини до пекла! Вона не тварина, вона — чорна діра! Вся твоя віра у світлі слова зблякла Лишилась лише ця звіряча гра Міша Кобила, порожнє зірниця Ховає у гриві холодні гріхи Міша Кобила, німа таємниця Зітре у попіл твої піки і мохи Зітре у попіл... Тільки темрява... Міша Кобила...