Я тобі не вірю, не вірю жодному твоєму слову, Бо за твоїми словами вже не бачу тепла. Ти говорив про любов, обіцяв мені знову й знову, А я вірила щиро, бо тебе так любила. Ти кажеш: «Забудь усе, це була лиш помилка», Та як забути те, що я побачила сама? Все те, що прочитала, — не випадкова хвилина, То зовсім не помилка… то були стосунки й брехня. Я тобі не вірю, не вірю жодному твоєму слову, Скільки можна слухати обіцянки знову? Ти говориш про любов, та де вона тепер? Між нами залишились недовіра і біль. Я тобі не вірю, хоч серце ще болить, Бо любов без правди більше не може жить. Ти можеш говорити, що завгодно мені, Та я вже не повірю твоїй брехні. Твої слова нічим не підтверджені, Жодним вчинком, жодним днем. Ти говориш одне, а робиш зовсім інше — То як мені повірити тобі тепер? Ти обіцяв мені одне, а робив зовсім інше, І кожна твоя дія кричала голосніш. Бо твої вчинки не відповідають словам, І я більше не хочу шукати виправдань. Я стільки разів тебе сама виправдовувала, Стільки разів ховала сльози від усіх. Та чим більше правди я про нас дізнавалась, Тим більше розуміла — між нами вже не любов. Ти кажеш: «Забудь», та як мені все забути? Все те, що я побачила, все те, що прочитала. Не називай це помилкою — не треба мене дурити, Бо я тепер знаю правду, яку так довго не знала. То зовсім не помилка — не випадковість одна, То стосунки, які ти від мене приховав. Я вірила словам, а ти жив подвійним життям, І сам своїми руками наше щастя зламав. Ти зрадив усе, чого добивався роками, Те, що будував, берег і називав сім’єю. Заради чого тоді говорив про любов між нами, Якщо сам поставив усе це під сумнів своєю рукою? Ти так легко зрадив нас, ніби нас і не було, Ніби всі наші роки нічого не значили. А я залишилась сама з питанням одним: Навіщо ти говорив «люблю», якщо серцем не любив? Я не хочу більше чути красивих пояснень, Не хочу клятв і обіцянок пустих. Бо там, де любов підтверджується лише словами, Немає майбутнього для двох людей живих. І вже ніколи не повірю — ні, ніколи, Бо ти так легко зрадив нас і нашу любов. Зрадив усе, чого добивався ти роками, І сам перекреслив усе одним своїм кроком. Тепер не говори мені про вічне кохання, Не переконуй, що все можна повернуть. Бо довіру, яку ти розбив своїми руками, Не можна просто словами назад повернуть. Може, колись ти зрозумієш, Що саме ти втратив тоді. Не просто любов — А людину, яка вірила тобі. Я не вимагала неможливого, Я хотіла лише правди. Щоб твої слова були твоїми вчинками, А любов — не маскою для зради.