Я давно тобі сказати це хотіла, Берегла для тебе ці слова. Ти за мною бігав — я це пам’ятаю, А тепер між нами вже зима. Ти казав: «Ти моя, нікуди не дінешся», Я сміялась і вірила тобі. А тепер, Володимир, не сердься — Я сама собі потрібна в житті. Я терпіла, я чекала, Я тобі все пробачала. А тепер прийшов той час — Я вибираю себе й нас… без нас. Та пішов ти, та пішов ти у манду! Я до тебе більше не прийду. Не торкнеться мене твоя рука — Лиш дивитись будеш здалека. Та пішов ти, та пішов ти у манду! Не клич мене — я не повернусь. Ти хотів мене — не цінував, Тепер дивись, кого ти втратив сам. Ти ревнував, питав, де я і з ким, Хотів знати кожен мій маршрут. А коли я була поруч із тобою — Чомусь не помічав, кого тримаєш тут. Я чекала твоїх дзвінків ночами, Обіймала подушку замість тебе. А тепер можеш хоч кричати під дверима — Я вже не повернусь до тебе. Ти думав — я завжди пробачу, Що без тебе жити не зможу. А тепер я посміхаюсь І сказати тобі можу: Та пішов ти, та пішов ти у манду! Я до тебе більше не прийду. Не торкнеться мене твоя рука — Лиш дивитись будеш здалека. Та пішов ти, та пішов ти у манду! Не клич мене — я не повернусь. Ти хотів мене — не цінував, Тепер дивись, кого ти втратив сам. А я ж тебе любила… От була дурна! Ти думав, що без тебе Я не проживу й дня. А тепер я нафарбована, Красива і жива. І знаєш, Володимире? Я щаслива без тебе. Та пішов ти, та пішов ти у манду! Цього разу — назавжди. Я до тебе не повернусь, Хоч кричи, хоч не кричи. Та пішов ти, та пішов ти у манду! Все, закінчилась наша гра. Я тебе колись любила, А тепер — сама собі цариця! Не торкнеться мене твоя рука, Лиш дивитись будеш здалека. Я давно хотіла це сказати… Володимир — та пішов ти у манду. Я до тебе більше не прийду.